Ваше ім’я єгипетськими ієрогліфами

Введіть ім’я нижче. Інструмент розкладе його на звуки й запише кожен єгипетським знаком, що позначає один приголосний, — так єгиптологи записують ієрогліфами іноземні імена. Це запис звучання, а не переклад: знаки передають, як звучить ім’я, а не що воно означає.

Запис спрощений. Єгипетське письмо пропускало більшість голосних, а ми їх пишемо, щоб ім’я було впізнаваним. Писар дібрав би знаки інакше, а картуш належав лише царям і царицям — тут це просто рамка.

• Голосні: а — стерв’ятник, і та е — очерет, о й у — пташеня перепілки, й та и — два очерети. Саме такими знаками пізні писарі передавали голосні чужих імен.
• Українські літери: г читається як h (очеретяний навіс), ґ — як g (підставка для глека), и — як y (два очерети), ї — як yi, є — як ye, тобто два очерети й голосна, — так само, як в українському паспорті.
• Кирилиця загалом: ш — ставок, ч — прив’язь, х — плацента, ж і дж — кобра (звука «ж» у єгипетській не було, найближче — «дж»), ц — хлібина й тканина, щ — ставок і прив’язь; я та ю — два очерети й голосна; ь і апостроф пропускаються. Російські імена на російській сторінці читаються за російськими правилами: г — g, и — i.
• Латиниця читається по-англійськи: sh — ставок, ch — прив’язь, kh — плацента, j і dj — кобра, th — хлібина, ph і v — рогата гадюка, x — кошик і тканина (k + s), c — кошик перед a, o, u і тканина перед e, i, y.
• Л — лев. У єгипетській не було звука «л»: для грецьких імен на кшталт Птолемея й Клеопатри писарі брали лева, що лежить.
• Подвоєні літери зливаються: Ганна — h-a-n-a. Пробіли й розділові знаки пропускаються, у картуш уміщується до 20 знаків.

Трьох знаків старого «алфавіту» у вашому імені не буде: руки до ліктя (ʿ, гортанний звук на зразок арабського айна), крученого гнота (ḥ, придиховий «х») і черева тварини (ẖ, м’який «хь»). В українських, російських і англійських іменах таких звуків просто немає.

Ієрогліфи ніколи не були абеткою. У них змішано три види знаків. Одні позначають ціле слово: сонячний диск — «сонце», план будинку — «дім». Інші — звуки: один, два чи три приголосні. Треті, детермінативи, не читаються зовсім: вони підказують, до якого розряду належить слово.

Добрий приклад — єгипетська «кішка». Її пишуть так: сова (m) + очерет (i) + пташеня перепілки (w) — «міу», майже котяче «няв», — а наприкінці маленька кішка, яку не вимовляють. Саме вона й повідомляє читачеві, що «міу» тут — тварина.

У класичній середньоєгипетській мові вживали близько 750 знаків, а в храмах птолемеївської доби їх стало кілька тисяч. Голосних не писали, тож достеменно, як звучала більшість слів, не знає ніхто. Писали рядками й стовпчиками, частіше справа наліво, і люди та звірі завжди дивляться на початок рядка — за ними й розпізнають напрямок.

Найдавніші відомі ієрогліфи — бирки з гробниці в Абідосі, близько 3200 р. до н. е. Останній датований напис висікли на острові Філе 394 року н. е. Після цього письмо чотирнадцять століть ніхто не міг прочитати.

Картуш — овал із мотузки з вузлом на одному кінці, яким обводили царське ім’я. Єгиптяни називали його «шену», від слова «оточувати»: він виріс із круглого кільця шен, знака захисту й вічності, розтягнутого під довге ім’я. Царі користувалися ним приблизно з 2600 р. до н. е., на межі III та IV династій.

Фараон мав п’ять імен, і два з них писали в картушах: тронне й особисте. Картуші бували в цариць і деяких царських дітей, але ніколи — у простих єгиптян. Саме слово французьке: учені з експедиції Наполеона 1798–1801 років вирішили, що овал схожий на набій — «картуш» (Livius).

Ключем до письма стали саме імена в картушах. На Розетському камені, знайденому 1799 року, той самий указ 196 р. до н. е. записано ієрогліфами, демотичним письмом і грецькою. У грецькому тексті названо царя Птолемея, і англійський учений Томас Юнг здогадався, що картуш в ієрогліфічній частині зберігає те саме ім’я.

Потім знайшлося друге ім’я. Вільям Бенкс привіз з острова Філе до свого маєтку в Дорсеті обеліск: на постаменті — грецький напис з ім’ям Клеопатри, на стовбурі — картуш. Жан-Франсуа Шампольйон порівняв два імені знак за знаком. Ослінчик (p), лев (l), очерет і петля мотузки стояли там, де в Птолемея й Клеопатри спільні звуки. А от t у Птолемея було хлібиною, а в Клеопатри — рукою: отже, той самий звук міг писатися різними знаками.

З таких порівнянь Шампольйон уклав список звукових знаків і 27 вересня 1822 року представив його в Парижі — у листі до Бон-Жозефа Дасьє. Вирішальним стало те, що ті самі знаки прочитали й корінні єгипетські імена — Рамзес, Тутмос. Ієрогліфи виявилися не просто символами: вони записували звуки.

Справжні написання: Птолемей — p-t-w-l-m-y-s, Клеопатра — q-l-i-w-p-a-d-r-a-t, а наприкінці знаки, що позначають жіноче ім’я. Введіть «Клеопатра» в інструмент вище й порівняйте: у нас «к» — кошик і «т» — хлібина, тоді як писар обрав пагорб (q) і руку (d).